понеділок, 5 березня 2012 р.

З історії села Мовників

Тихо несе свої хвилі Буг, долаючи кордони простору і часу. Зліва – Львівщина, праворуч – Волинь, попереду – Польща.

Саме тут, на високому правому березі Бугу, в місці поділу областей і держав, розкинулося мальовниче село з дещо незвичайною назвою Мовники.

Так звучить назва села згідно сучасних документів, хоча місцеві краєзнавці та історики стверджують, що історично правильною буде назва Мовників, адже в актах князів Чарторийських за перший квартал 1555 року згадується, що князь Олександр Федорович відписує дружині третину Литовежа, Жджаров (сучасне Заставне), Мовников двор: сіл боярських довкола Литовезького замку. 
Отже, історична назва села звучала Мольніков двор – Мольніков – Мовників.

Село має цікаву, майже півтисячолітню історію. Після унії 1569 року його захопили поляки. У 1793, після третього поділу Польщі, село відійшло до Росії. У XIX столітті територія села належала до Заболотницької волості. У 1862 році за складеною Установчою грамотою, від батьків село отримала поміщиця Юзефа Стройновська.

Після кріпацтва у селі діяла черепарня, де з піску виготовляли черепицю (залишилася назва урочища за Вовчком, де й до сьогодні збереглася яма – залишок землянки-черепарні. Знаходяться й уламки черепиці), є також урочище Цегельне (глиняні ґрунти, де в минулому випалювали цеглу).

Існують дані за 1912 рік: у селі було 56 дворів, 378 жителів. В селі часто виникали пожежі, тому селяни переселились на хутори – першу вулицю села і зараз називають Хуторами, бо село тоді було розташоване ближче Бугу.

У роки першої світової війни па території села утворилась лінія ІІівденно-Західного фронту. Значна частина селян виїхала до Росії, а з 1915 року до 1918 року тут господарювали австро-німецькі війська, Про це свідчив, за переказом Миколи Бойка, чугунний стовп з царським гербом, якого бачили біля урочища Кралівське провалля (місце де колись жила сім'я Кралі, високий берег який постійно вимивається водами Бугу.)

З 12 жовтня 1939 року охорону державного кордону розпочала 9-та застава. І для того, щоб створити кращі умови охорони кордону, населення було виселене від Бугу за 800 метрову прикордонну смугу.
Одну із вулиць стали будувати збоку села – звідси пішла назви Забочулля – крайня вулиця. Центральна вулиця будувалася на підвищенні, тому й носить назву Горб. Кінцева вулиця Загуба має два пояснення: одне пов'язане з тим, що з перенесенням кордону селяни загубили свої оселі, і змушені були будувати знову. Друга назва пов'язана з непрохідним болотом, де не було дороги, можна було загубитись.
У центрі села є озеро, яке називають Блищак (попередня назва "Купини"), тому, що коли дивитись на воду, вона наче блищить. За розповідями старожилів, була глибина в Блищаку, що й коні плавали.

Немає коментарів:

Дописати коментар